Лаванда

Сьогодні по асфальту шуршало листя. І небо чисте-чисте, синє-синє. Літо, ти куди?

Сиджу книжку читаю, підходить дівчина, явно бігала. Каже привіт. Я теж кажу привіт. Питаю, скільки пробігла. Каже, я не міряла, це вперше за багато місяців біжу. Робота зовсім не йде, каже, то я взяла довгу відпустку, на три тижні, і тепер маю час займатись спортом. Ми все говоримо, а все намагаюсь загадати - це хто взагалі? Виявляється що це сусідка і якою я говорила на кухні може в квітні. Ну нічого, дуже гарно поговорили, краще ніж з багатьма справжніми знайомими. Я їй пообіцяла дати почитати книжку, вона мені порекомендувала модель телефона і навіть запропонувала, щоб її хлопець привіз мені його з Китаю. За це мені так подобається жити тут. Бо що виходиш і зустрічаєш цікавих людей, схожих на тебе, котрим теж потрібна допомога у написанні наукових текстів і актуальний пошук смачної води.
Лаванда

Соціальний ліфт

Сьогодні ми говорили про сенс життя. У тому сенсі, що мало з ким можна поговорити про справді цікаві речі: як нам жити, що це за всесвіт, як краще організувати суспільство, звідки береться релігія... І якось так несподівано з усіх боків почали проходити думки, що більшість людей не думає, і що це, звичайно не люди, з якими стикаємось конкретно ми, з освітою, а люди в метро, мовчазна більшість, яка керується лише інстинктами. Для мене було дивно, як можна так швидко і безапеляційно узагалюнювати? Не те, щоб у мене були аргументи проти чи особистий досвід. Це не так просто довести чи простувати. Але заглом нічого ж дивного. Нічого дивного для країни, де вся еліта походить з одної еколь політехнік.

***

Для мене особисто увесь феміністичний дискурс є певною мірою кроком назад, до розділення і нерозуміння. Сьогодні читаю книжку, а там порівняння про море як любов до першої жінки, яка є грішною, спокусливою, але незабутньою. І начебто нічого дивного, все ясно, але я раптом зрозуміла, що власне не можу я розуміти цього порівняння. Я маю на увазі, я його розумію, але усвідомлюю, що не може бути такого, щоб я це насправді зрозуміла. Просто тому, що в мене не було такого досвіду. Бо я сама жінка. І все, я більше не могла так само відноситись до цього тексту. Це ж хтось дивиться на мене тими очима, котрі відрізняються від моїх, так? І хто ці люди? Що в них в голові? Це взагалі крок вперед був чи назад?

***

І про китайців. Останнім часом мені стали траплятись патріотичні китайці. Настільки патріотичні, що аж захотілось поїхати самій подивитись, що, правда комуністична партія дбає про свій народ? Раніше те, що я чула збігалось і моїми уявленнями: такий собі переповнений котел хаосу і диктатури, де кожен за себе, і ти розумієш, що нікому не потрібен. А тепер, що всі хочуть повернутись назад на роботу? І комплімент мені, за те, що не залишаю їжу на тарілці: "ти така відповідальна громадянка". Ну тобто, я зовсім не проти, якщо все покращилось і люди пишаються своєю країною, але правда? Може я просто зустрічаю якихось інших китайців?
Лаванда

Я захворіла

...і згадала, що хворіла так само три роки тому - коли не брала відпустку з зими. А тут по суті не брала відпустку з минулого літа. І поки навіть не те щоб збиралась. Взагалі, хтось має розповідати таким як я, що коли в тебе сухі губи і шкіра, треба пити воду, коли паморочиться голова, і все бісить, треба поїсти, коли все життя здається позбавленим сенсу і надії - лягти спати, а коли робота не йде і навіть нема сили прокрастинувати, а хочеться просто лягти під столом і лежати, то мабуть пора у відпустку.
Лаванда

Have some tea since you are here

Жити в величезному студ гуртожитку - це весь час бути у стані прощальної вечірки. Постійно з кимось знайомишся, потім прив'язуєшся, потім відпускаєш, потім знову... Це як миття посуду - велика вправа із прийняття плинності буття. Не зупиняй того, що йде. Не жени того хто прийшов. Краще запропонуй йому чаю, і спитай як воно там, ззовні. Ми всі тут гості.

Image result for japanese tea snow

if you like the image, support the artist
Лаванда

Антидзен

Дуже складно не писати.

Останній рік я майже нічого не писала. Але так вже працює моя голова, що я весь час щось комусь розказую. Головне знайти лише вуха, щоб мене слухали. Іноді розказую комусь у себе в голові, комусь за ким дуже сумую. Дуже часто дурню всяку розказую. Перебільшую, драматизую, витягую сьози і сміх. А потім сама ж собі і думаю, гарна історія вийшла. Але і правда, це все не справжнє, це просто історія.

Можна написати власне життя на тисячу різних ладів. Можу розповісти як романтичну комедію, можу я героїчний епос, як драму. Але насправді ж це все буде не правда. Будь яка історія - зажди лінійна одновимірна проекція чогось, що відбувається у дуже дивному світі. Ну а слухач? Він же все одно додумає купу свого - бо кожна історія існує лише тоді коли її слухають, в розумі кожного окремого слухача.

Здається мета моя вилючно в тому, щоб історії були все більш захопливими. Мені кажуть, що це погана мета. Але чесно кажучи, за останній рік, я не знайшла ніякої іншої. І не можу я не розказувати історій! Як би я вже не старалась, все одно, завжди в мене буде хоч один слухач - я сама.
Лаванда

Faux Amis

I have been very arogant for all last 4 years.

In fact, learning Taiwanese culture was a long an painful process. I was crying every day for a month. At the beginning I was very lonely. I was crying every time I was misunderstood. They are great people, and I did anything and everything to understand them more. That is how Taiwan became my home. So indeed I was crying twice: when I first came and then when I left.

In Europe, you never notice the difference. The culture here is your false friend. It seems so similar, that you don't even pay attention, you think you are at home. However, it is very different in its own subtle way.

I have been arrogant not to notice French culture, not to see Scotich and Catalan ways, not to see that all my international classmates operate in a completely different framework and set of assumptions.

So from this day I am going to change my attitude. I am a student of life, and I still don't know anything.
Лаванда

Для вас, ЦЛО!

Снусмумрик

"Я повернусь, коли прийде весна" -

вже укотре обцяєш
і вкотре вже міняєш
привітливого дому гамір
на тишу самоти безмежну.

Збираєш залишки пожитків,
а переважно лише те, що памятаєш,
в легкий наплічник
і поки сплять
ідеш самотньо в синій ранок.

Фіалки на вікні, замерзлий іній,
забута чашка на столі
і теплим подихом написане на склі
"Прощай, бувай та бережи себе."

А за вікном
від холоду скрипить повітря,
під ногами - сніг,
високі сосни,
тиша,
ти.

***

Пластилін

А ти знаєш - ти ж зовсім не правий,
ми всі вагітні смертю від початку.
Йдемо із нею рука об руку
і я не завжди розумію хто за ким.
Всі ці кола, зустрічі, імена, розлуки,
колись я буду безіменна, нічим.
Ти пишеш листи, навколо їдуть танки,
ти кажеш, все мусило статися саме так.
У неї сотня облич - у твоєї одної коханки,
і їй байдуже, що ти пишеш, однак,
біжиш навипередки, граєшся у хованки,
будуєш історію, мрієш про дрібку хвилин...
Безперечні лише кінець та минучість
все решту - пластилін.

***
Келія синьої троянди,
І Оріон нагадує - я все ще тут.
Шовковим шляхом не дойду до тебе -
Пісок засипав всі шляхи.

Кличуть чайки,
Летять кудись у небо журавлі.
Я, як хвиля,
Сумують в морі тихі кораблі.
На березі сліди пташиних лапок -
Їх змиє всі із памяті води.

За пензлем йде рука,
Малює знаки
Чорніші за кота із димаря.
І стрибне жабка -
Я спитаю чи від неї,
у темному ставку пішли кола?
Лаванда

Клей

Без неї час розбивається на секунди,
дощ розлітається на краплини,
слова розсипаюься на звуки,
серце - на удари, ночі - на години.
Без неї ми просто імена,
номери у книжці, папери, факти,
дрібка фотографій, рахунок у банку,
трохи карбону, більшість води:
атоми не бувають щасливі або сумні.
Однак нас всіх давно переконали
твоєї любові завжди буде замало.
Коли я нарешті стану старше
Осяду на якомусь дні, ропакую всі ці валізи
Стану десь сидіти на якомусь кріслі
Курити тютюн і гнати всілякі історії та сумнівні байки
Буду розповідати про те, як їхали на північ
Стояли на холоді, перекидали ящики із женьшенем
Вставали без будильника, дивились на зорі
Наприкінці буду також додавати:
твоєї любові ніколи не буде достатньо.
Але врешті-решт історії - це просто факти,
які випадково застрягли в любові.
Лаванда

Дякую!

Хочу написати слова щирої подяки. Через те, що колись я завела цей блог зі мною сталось купа неймовірних речей. Я навіть не можу більше це називати випадковостями. Але факт залишається фактом - я досі продовжую розвіртуалюватись із людьми, з якими насправді дуже добре знайома. Їх історії стали великою мірою моїми історіями, хоча часто я не знаю ні віку людини ні кольору очей. Це настільки неймовірне відчуття - зустрітись із кимось і спитати: О, так це ти! А як тебе звати?
Мені здається ця відмерла епоха напів-анонімного інтернету дала неймовірний шанс дізнатись про людину напряму, без масок та ширм, без віку, без історії, посади... Я трохи сумую за тим часом, коли ЖЖ був осередком близьких щирих і дуже різних людей, але дуже пишаюсь, що змогла стати частиною цієї історії.
Лаванда

море

Нашими минулими життями не керує ніхто.
Вони кудись припливають,
потім відплвають,
як хвилі під синім місяцем

Нашими майбутніми життям не керує ніхто
Вони приходять,
як приходить шторм чи штиль

На поверхні моря колишуться водорості, чайки
чиїсь загублені тапки,
пляшки із словами відчаю та кохання.

На берег виносить мертвих тварин,
Золотий пісок сіється під вітром,
Завжди той самий і завжди зовсім інакший.

З кожним подихом моря стираються
знаки на воді знаки на піску
те, що колись мало значення
губиться під шарами того,
що колись мало значення.

Чайки, що наче прилипли
до блискучої поврехні моря,
не знають нічого, про те, що під ним,
про гіганських звірів,
про загублені кораблі,
про привиди загиблих моряків
що досі ходять по дну,
загублені та забуті.

Наче хмари минають роки,
Наче дні минають століття,
Море все таке ж як і було,
І все таки зовсім інше.